Шокуюча історія сталася на Любущизні. Чоловік не вийшов на роботу у понеділок. На роботі подумали, що він добре «погуляв» у неділю, але наступного дня чоловік також не прийшов на роботу. З ним ніяк не вдавалося зв’язатися, а перші почали бити на сполох сусіди по кімнаті, де проживав Іван.
Курйозна історія закінчилася добре, але мала багато невідомих питань і змусила серйозно похвилюватися і самого Івана і його знайомих.
Хто з рекрутерів вчився у школі в 90-х, пам’ятає віршик:
Через поле, через гай
Ходить хлопчик Помагай
Бачить хлопчик – садять сад
Він поміг скінчити ряд
Вмить приніс відро води
І полив аж три ряди
Рій із пасіки пішов –
Помагай його знайшов
Обходивши луг і ліс
Він в село його приніс
Це уривок із віршика, який для Івана став дещо пророчим. Чому так сталося і які подробиці і висновки цієї історії – читайте далі у статті.
Кореспонденти rekrutera.com підійшли до справи з дещо іншого боку, а саме – поглянули на історію через призму психології. В цьому нам допомогла психологиня зі Львова Роксолана Спокійна.
Вона охарактеризувала психологічний портрет хлопчика-помагая, припускаючи, що хлопчик має нахил до перфекціонізму, а можливо і обсесивно-компульсивного синдрому, який намагається приховати за постійною роботою.
- Той факт, що він постійно допомагає іншим є проявом його нав’язливості, перфекціонізму, а в дечому навіть егоїзму і самовпевненності
- Роксолано, поясніть, будь-ласка, більш детально
- Скоріш за все, образ Помагая це образ людини, яка вважає, що ніхто крім неї не зробить справу краще, також він не питає інших, чи потрібна їм його допомога і діє нав’язливо, а це вже прояв егоїзму. Навіть більше – це може понизити самооцінку інших людей, які подумають, що вони не можуть самі впоратись із певним завданням.
- Зрозуміло, ще щось можете додати?
- У такому юному віці психологу вже варто почати працювати із даною особою, адже є високі шанси, що в іншому випадку з віком перфекціонізм перекинеться на інші сфери діяльності, а це – постійне незадоволення від незавершеного результату і як наслідок – постійні проблеми в житті, депресія тощо
- Дякуємо за розмову, пані Роксолано
Ми не дарма включили психологічну складову до нашої статті сьогодні, адже далі ви самі зрозумієте, наскільки історія Івана перегукується з історією Помагая.
Проте спочатку зауважимо, що ми звернулися до керівника відділу HR однієї із великих варшавських компаній Даміана Вєлькєго-Цабе, щоб почути його думку щодо образу Помагая, який імовірно наслідував герой нашої історії Іван.
Після того, як пан Даміан послухав уривок віршика, він одразу дав перший коментар:
- На мою думку, одразу видно, що людина має неправильний таск-менеджмент і не вміє делегувати обов’язки
- Пане Даміане, можливо хлопчина просто хоче бути ввічливим?
- Скоріш за все, він не володіє достатніми навиками, щоб бути професіоналом у кожній сфері, за яку береться. Не можна бути хорошим спеціалістом у всіх сферах, варто сфокусуватися на більш вужчому переліку і тільки тоді можна досягнути очевидних успіхів. Також незрозуміло, які у нього дедлайни – чи встигає він вчасно впоратись із взятими на себе завданнями
- Тобто?
- Ну от візьмемо приклад із пошуком бджіл. Можливо, пасічник із Підляського воєвудства зробив би це набагато швидше, але хлопець зайняв нішу перший
- Зрозуміло, дякуємо за розмову
Повертаємось до Івана. Недільного осіннього ранку він вирішив, що піде у ліс по гриби. Чоловік проживає і працює в мальовничій місцевості за 40 км від Зеленої Ґури у бік німецького кордону.
Прихопивши кошик, термос із чаєм і дві канапки, чоловік помандрував спочатку відкритими просіками і широкими стежинами, а потім і хащами.
Кошик наповнювався молоденькими опеньками, вдалося навіть знайти кілька боровиків. Чим далі в ліс, тим менше чоловік зустрічав велосипедистів і тим більше косуль. Навіть випадково знайшов цілком нову запальничку.
Через дві години чоловік побачив працівників лісового господарства, які садили молоді смеречки і сосни. Привітавшись із працівниками Іван підійшов до них, а пан Гжегож, старший чоловік років 60-ти, запитав, що там за гриби Іван назбирав. Зав’язався діалог і чоловік добру годину допомагав садити смереки, адже йому була цікава технологія.
Потім всі сіли поїсти. Івана почаствували канапками і гарячим супом. Чоловік подякував і пішов далі. Він навіть не здогадувався, що вже перетнув кордон Німеччини і збирає гриби у німецьких лісах.
Пробираючись через ліс, намацуючи все нові і нові опеньки, Іван знову зустрів групу чоловіків, які садили ліс, але розмовляли дивною мовою. Один із них тицьнув йому відро і сказав «Хільфен мір! Шнеля! Вассер! Вассер!»
Іван зрозумів, що йдеться про воду, пішов приніс відро води і полив аж три ряди. Після цього моменту чоловік вирішив іти далі, але німці почали допитуватись хто він такий і вкінці зголосили його в поліцію.
До вияснення особи чоловіка ніхто нічого не знав про нього. Особу Івана встановили швидко, адже навіть йдучи у ліс Іван знав, що він у чужій країні і взяв із собою документи. Чоловіка не депортували, адже він фактично не виконував якоїсь роботи, а збирав гриби.
Щоправда, гриби у Івана конфіскували, а поки тривало вияснення нюансів його особи і справи, чоловік був відсутній на житлі і роботі у Польщі. Роумінг чомусь теж не працював. При собі чоловік мав лише декілька злотих, а поліція довезла його до вокзалу найближчого міста.
Добирався чоловік назад до Польщі вже самотужки, в тому числі використовуючи навігацію і компас, поки його не підвіз далекобійник до Гожува Вєлькопольського. Звідти Іван поїздом доїхав до Зеленої Гури, а звідти у своє містечко при кордоні. Ось такі гриби.