Світланка, шкода що йдеш, але дякую за все

Головна Сторінка » Blog » Світланка, шкода що йдеш, але дякую за все

Спілкуючись з людьми, в тому числі колегами по роботі, ми отримуємо від них певні емоції. Якщо ці емоції позитивні і їх багато, ми звикаємо до цих людей, тому що це наша зона комфорту і наше джерело радості. В моменти розставання з такими людьми, особливо коли це назавжди, ми сумуємо, при цьому думаючи про себе. Нам шкода, що ми вже не будемо отримувати попередніх емоцій, тобто шкода самих себе. Чому б замість цього не поставити себе на місце людини, з якою прощаєшся і порадіти за неї? Адже для неї це новий момент у житті, нові можливості, нові позитивні емоції. Якщо ця людина дійсно тобі не байдужа, ти будеш щиро радіти за неї, за її успіхи і розділяти її радість, а не грузити її соплями. Але це все трішки згодом, бо без соплів всерівно не обійтися. Так вже ми влаштовані.

Рекрутація це сфера нелегка, як і будь яка робота з людьми. Тому хороший колектив завжди на вагу золота. Колектив, де тебе розуміють, де можна поділитися своїми ідеями, іноді проблемами чи успіхами. Я ось подумав, що більшість часу нашого життя ми проводимо на роботі. Мінімум 8 годин на день, 5 днів на тиждень, а якщо часто затримуємося на роботі то ще більше. З колегами часто спілкуєшся і на вихідних, дивишся їх сторіс на Інстаграмі і пости на Фейсбуку. Фактично, вони стають не просто колегами, а частиною твого життя. Тому коли когось раптово “вириває” з колективу, це завджи болить, завжди залишає слід.

З Свєтою я попрацював неповний рік і вдячний за те, що така людина була в колективі і в моєму житті. Наше знайомство почалося зі стьобу один над одним в робочій групі у Вайбер. Дуже рідко можна зустріти людину, яка здатна оцінити саме твої специфічні жарти з нотками сарказму, іронії, іноді “чорноти”. Та навіть більше – вона сама любить пожартувати в подібний спосіб. Я ні з ким не був настільки “на одній хвилі”, хоча і відносно недовго.

Свєта, ти була перша, хто оцінив мої статті на воркстафі і сказала “Боже, та ти ще більше хворе ніж я” 🙂 Тобі ж я випадково скинув статтю “Як сподобатись дівчині рекрутеру як дівчині, а не як рекрутеру”, яка була написана за рік до того і де були слова “скинь цю статтю дівчині-рекутеру, яка тобі подобається”. Скидав я її тоді взагалі без будь-яких думок, я забув що там в тексті, а хотів похвалитись крутою ідеєю.

З усмішкою згадую момент, коли ми о 2-й ночі в аеропорту в Варшаві чекали на 16 Філіпінок, а літак не прилетів і ти сміялась і одночасно серйозно говорила “Це ж люди, де вони поділись?”. А потім виявилось що рейс перенесли на 9 ранку.

Смішно було їздити з тобою і шукати хостел, коли навігація нас водила кругами, а ти ржала і знімала це на відео. Ти перша людина, від якої я дізнався, що таке “Кнопперси” 🙂 бо ти їх купила і поділилась. А ще в той же день ми переплутали будинок і ти прямо вламалась в двері до якогось молодого поляка, знімаючи цей процес на відео, думаючи що там живуть Філіпінки 🙂

Приємно було з тобою годинами розмовляти про роботу, життя, реалізовувати помисли і творити проекти. Ця стаття і цей сайт теж з’явились завдяки тобі і якщо хтось читає цю статтю і не знає хто така Свєта, то цей шрифт, який ти читаєш, колір, дизайн сайту і логотип створила вона. Логотип вона створювала з дуже серйозним виглядом, годинами підбираючи той, який буде достойний, повністю віддаючись процесу, паралельно домовляючись з санепідом для прийняття результатів тесту кандидатів.

Ти дуже класно вміла створити робочу атмосферу, вміло підкидаючи жарти, майже завжди будучи позитивною, веселою, а коли навіть злилась то це було ненадовго і завжди хотілось тебе розсмішити.

Любив коли ти дзвонила жалітися або шукала натхнення 🙂 Хоча скоріше натхненням була саме ти, адже всім прикольним, що створював я хотілося поділитися в першу чергу з тобою. Важлива була саме твоя оцінка, реакція, думка.

Згадую новину про те, що у Польщі відтепер можна заночувати в лісі і ржу, згадуючи всі моменти з нею пов’язані, а з іншого боку сумно, бо знаєш, що такого більше не буде ніколи.

Ціную твою щирість і те, що завжди говориш правду, навіть якщо вона не дуже приємна і різка. Я вже казав, що це рідкісна якість серед людей у теперішньому світі.

Зловив себе на думці, що будучи на роботі завжди знаєш, що ти ніби далеченько, в Варшаві, але ніби поруч, бо є у всіх робочих чатах, поштах і вайберах. Нажаль скоро вже цього не буде, і навіть гірше – як частина моєї роботи треба буде власноруч все це повидаляти і знищити.

Звичайно, ти нікуди не зникаєш повністю, але зникаєш з робочих радарів, а це дуже скоротить спілкування.

Знаю, писав тобі гадості на рахунок укольчиків, але це тільки через те, що дуже переживав за тебе, бо вважаю їх небезпечними і коли ти пішла робити перший я просто випав з колії. Я сприймав це так, що близька і хороша людина хоче зробити собі щось погане, тому така негативна і різка моя реакція. То була перша новина, пов’язана з тобою як ніби вилляли відро холодної води на голову.

А друга новина як ніби мене вдарило струмом – це та що вчора і вона про твоє звільнення.

От сьогодні ніби щось роблю, але нічого робити не хочеться. Нас покидає мій енерджайзер, і я не можу зараз вклинитись в роботу. Такі емоційні моменти завжди вибивають мене з колії і я потребую часу, щоб переналаштуватися. В голову прийшла фраза “Пєрдоле бо мам словацкі роумінг” 🙂 якщо пам’ятаєш звідки це пішло.

Нещодавно я був 2 тижні в Україні і якось так сталось, що цілих 5 разів проїжджав твоє містечко. Жалів, що не спілкуємося як раніше, бо хотів тоді зупинитись, вийти, сфоткатись і скинути свою фотку біля ilove_radyvyliv 🙂 Я знаю, що ти б поржала і зацінила 🙂

Іноді в розмові з тобою і в поведінці я старався якось привернути твою увагу і робив якісь невмілі маніпуляції, але ти настільки розумна, прохавана і мудра, що просто одразу бачила їх і читала мене як облупленого. А я постійно старався вчитися на своїх помилках і дивитися на себе зі сторони. І повторював. І дурне.

Знаю, що мої статті завжди настільки довгі, що ти ніколи їх не дочитувала 🙂 тому якщо дочитала сюди, я щиро радий, бо в цьому тексті я відкрився повністю, байдуже, що це виглядає якось може по-дитячому чи може по-ідіотськи.

Мені дуже класно було весь цей час, відчуваючи твою присутність. Ти таки дійсно десь глибоко запала мені в душу, бо скільки б часу я не мав перерв у спілкуванні з тобою, які б не старався знайти інші речі для роботи, розвитку і життя, з ким би не спілкувався і які б не робив “замінники”, як би не намагався переключитися, ти глибоко в мене в серці. Я розумію, що ти ненавидиш коли хтось “втручається на твою територію” і намагається взяти твою увагу, в тебе своє життя і плани і я тут ніяким боком, мені просто було з тобою класно, тому і робив всякі дурні речі.

І от зараз сиджу і думаю, кому я ще скину відео де я зимою босий ходжу по лісі… Тільки ти могла поржати з цього, а не подумати, що я далбайоб або вчити мене нотацій що так можна захворіти… 🙂

Коментувати

Останні новини

Підпишись та отримуй актуальні новини першим:

Share via
Copy link
Powered by Social Snap