Хто винен – понеділок чи “бухий в ср*ку” заробітчанин?

Ця історія сталася сьогодні, 4 жовтня 2021 року у Вроцлаві. Нажаль, скоріше за все, актуальною вона буде для багатьох рекрутерів з погляду на їх минулий досвід. Актуальною вона буде і для багатьох рекрутерів у майбутньому. Рекрутерам з досвідом буде цікаво почитати і, можливо, поділитись власними історіями у коментарях, або й статтях, які ми можемо опублікувати на порталі, а рекрутерам-новачкам буде корисною як досвід за умови що у них схожий випадок колись-таки трапиться вперше.

Почалося все трохи більше місяця тому, коли доволі адекватний чоловік зателефонував і запитав чи є у нас робота на сортування лохини для його родичів (сестри із сином), яким він збирався допомогти у скрутному життєвому становищі. На той час вакансія була, але зважаючи на короткий сезон лохини і той факт, що приїзд його родичі запланували на початок жовтня, рекрутер запропонувала жінці іншу вакансію в місті Велюнь. Для жінки – опікункою, а для її сина – роботу на будівництві. Обидві роботи постійні, у того ж самого роботодавця, напряму. Роботодавець перевірений, вже довгий час наша агенція відправляла йому людей на роботу і всі залишались задоволені і в хороших взаєминах.

І ось настав день приїзду кандидатів. Скажу, що фінансова ситуація в родини справді була складна. У мами з сином на двох був кнопочний телефон, а жінка по приїзду до Вроцлава сказала, що у них немає коштів купити квиток із Вроцлава до Велюня.

Хоча в нас у офісі на дошці не без причини намальований автомат із написом “Не причиняй людям добро“, рекрутер почала радитись із нами що робити в цій ситуації. Що б ми зробили на її місці. Я сказав, що ситуації бувають різні, тому тут ніхто не знає, але треба допомогти. Запропонував не давати гроші в руки, а купити їм квиток і посадити на автобус до Велюні, де вже їх зустріне і завезе на житло роботодавець.

В цей момент розмову почула ще одна наша колега і поскільки вона в цей день службовим автомобілем їхала в Кельце, запропонувала забрати маму з сином до Велуні, адже це було по дорозі. Ніби чудовий план, але…

Рекрутер почала пояснювати кандидатам по телефону як дійти від вокзалу до офісу і я сказав дати мені трубку, ,бо я поясню швидше. Дуже наївно було з мого боку думати, що я швидко впораюсь.

Наш офіс знаходиться дослівно 5 хвилин ходьби від залізничного вокзалу, разом із чеканням на червоний на переході, у Вроцлаві (хто знає – одразу за будинком Luxsoft). Швидко дійти до офісу для сина виявилось непосильною задачею, тому що він був в дупу п’янезний, а всі сумки, а їх було 7, довелось нести мамі. Телефон мамі він не давав, а забрав собі і говорив биковським “базаром” не просто бухої помісі гопоти з района і наркомана, з затягуванням слів, а неясною мовою де час від часу проскакували навіть польські слова типу “вєш”.

Перейшовши дорогу від вокзалу кандидат сказав, що обходити будівлю Luxsoft дуже довго і що він вже не знає, що йому робити. Сказано це було з істеричними нотками в голосі, потім трохи з розчаруванням і образою на весь світ, а потім навіть з якоюсь дивною тваринною радістю. Я спокійно сказав: “Короче, обходиш будинок, побачиш “Жабку”, біля неї стій, набереш, там тебе зустрінем, всьо, давай”.

Пройшло 10 хвилин і наш герой дня, а заразом і герой гарного початку робочого тижня з’явився на радарах. Ми його бачили через дорогу, але він постійно вибивав дзвінок коли йому дзвонила рекрутер. Коли він врешті нас побачив (бо ми не лише дзвонили, а й махали і гукали), почав переходити дорогу і прийшовши на паркінг під нашим офісом, де ми стояли, почав знову нести якусь російськомовну хрєнь. На запитання рекрутера чого він набухався і як його має прийняти в такому стані (і взагалі) роботодавець, він почав кричати на весь паркінг і на всю вулицю що в нього важке життя, і ледве він добрався, і право має на все на світі, і чого йому тут вказують що робити.

Його відчай душі був настільки сильний, що аж люди, які повиходили з сусідніх офісів і лабораторії “Синево” почали зглядатися на “ще одного українця”.

Зараз трохи зроблю відступ, бо важко втриматись. За таких “українців” завжди дуже соромно. Соромно, що коли ось таке чмо так себе поводить, погане враження у поляків часто складається про всіх без винятку українців, хоча серед нас повно чудових, талановитих, розумних людей.

Лише зараз на іншому боці вулиці з’явилася мама, яка швидко перебігла дорогу із двома невеликими сумками. Ми з колегами дуже нашвидкоруч вирішували, що з ними робити – з цими кандидатами. Вести їх у офіс, щоб бухий неадекватний ідіот обісцяв нам туалет, буянив там мінімум дві години або що гірше – не варіант. Відпускати дівчину колегу везти їх машиною у мінімум 2-годинну поїздку з таким неадекватом теж відпадало.

Вирішили ми просто посадити їх в машину і завезти на зупинку на вулиці Давіда у Вроцлаві, щоб звідти посадити в автобус до Велюні. Почали питати де їх сумки. Як виявилось, бідна мама цього ідіота несла їх сама, повертаючись по ті, які залишила позаду. І так по кілька разів. Ми з колегою перейшли дорогу до будівлі Luxsoft і побачили решту сумок, біля яких вже стояли три охоронці з вищеназваної будівлі, очевидно спостерігаючи за тим, щоб сумки ніхто не вкрав, адже вони мабуть бачили наш “концерт із заробітчанином“.

Завантажили сумки в машину, посадили маму з синульою і поїхали на зупинку Давіда. Пішки туди дійти набагато швидше, а автомобілем треба об’їхати великий квадрат із 4-ма світлофорами і тягучками. Менше з тим. Пішки б не вийшло. Як тільки ми сіли в машину, ми пожаліли про це. Ми очікували перегар, але від молодого чоловіка 25-27 років окрім перегару тхнуло смердючим, заношеним, засцяним одягом. Відкриті вікна не допомагали і це був повний песець.

Окремо хочеться сказати про маму. Дуже охайна, гарна і порядна жінка. Спокійна, вихована. Вона на останніх нервах трималася як могла. Видно, що їй соромно, вона у відчаї, не може нічого зробити у тій ситуації з сином, якого їй з одного боку безумовно шкода, а з іншого їй вже просто не вистачає терпіння. Цей біль і відчай, перемішані в незнайомій країні читався просто в очах.

Ми завезли їх на зупинку, почекали з ними автобус (при цьому це “чудо” ходило і постійно голосно питало де автобус, куди їхати). Я особисто погрузив в багажник автобуса всі їх сумки, колега купила 2 квитки до Велуня. Ми почекали поки мама з сином зайдуть у автобус і він від’їде.

Отриманий стрес ми закурили у сквері цигаркою і повернулись на роботу. Через деякий час колега вирішила зателефонувати до них і запитати, чи вони їдуть, бо було відчуття, що може і ні. “Чудо” не брало трубку з її номеру, але відповіло, коли зателефонували з іншого. Він сказав, що їх висадили, де – не знає, а на прохання дати мамі трубку від не реагував і роз’єднався.

Рекрутерка зателефонувала до брата тієї бідної жінки (це той чоловік, який на початку історії шукав роботу по збору лохини для сестри і сина, що знаходяться у скрутному становищі). Він сказав, що вже третій раз бере того хлопця на роботу в Польщу, і вкотре він має проблеми з алкоголем. Цього разу він божився і молився, що вживати спиртного не буде, а їде працювати. Чоловік навідріз відмовився приймати їх до себе, сказав, що вже має досить, нам обіцяв зв’язатися, але так і не зателефонував.

Проте зателефонував роботодавець, який приїхав у Велюнь забрати працівників. Відповідно, він нікого не дочекався і довелося перед ним вибачатися, пояснюючи, що це робота з людьми.

А знаєте, що найгірше в цій ситуації? Вони обоє – і мама і син, на кордоні вказали адресу карантину у цього роботодавця в Велюні, до якого так і не доїхали. Тепер, навіть якщо вони вирішать повертатися в Україну (а в них немає грошей від слова взагалі), то вони отримають депортацію і дуже ймовірно, штраф за порушення карантину, який може сягати навіть до 5000 злотих.

Шкода жінку, яка мабуть і так вже втомилася морально і фізично заробляти на синулю та його проблемне життя, та й до Польщі не від доброго життя (а скоріше від боргів) поїхала. Тепер все може закінчитися ще гірше, в тому числі і у фінансовому плані. І ніяк вона не змогла зреагувати інакше – якщо її неадекватного сина висадили, материнське серце не змогло б його залишити десь посеред Польщі.

Ось такі ситуації бувають. А ви кажете – рекрутер це легка робота.