Демотиватор рекрутера – допоможемо тобі звільнитися

Дістали ванільно-рожеві статейки всі як під копірку про те як підвищити ефективність роботи, що робити щоб стати супер-пупер рекрутером? Ласкаво просимо – далі буде психологічний розгром. Поїхали.

Ледве встаєш на роботу зранку, переводячи будильник декілька разів? Все таки встаєш і повзеш у душ, бо інакше не можеш прокинутись? А сьогодні настільки довго заспала чи заспав що тільки вистачило часу вмитися і бігти на автобус. І так триває хто зна скільки. Як же дістали ці дзвінки і ці люди… Скоріше б на перекур. Піду кави вип’ю. Їсти вже взагалі не готуєш, після роботи повзеш в Мак чи КФСі. Не можеш дочекатися вихідних і в суботу спиш до обіду, а потім коротка неділя і знов ця ненависна робота. Тримає карта побуту. Знайомо? Впізнаєш себе? Звільняйся нах*уй. Серйозно. Ці слова можуть врятувати твоє здоров’я.

Тепер детальніше про все і план відступу з передової в окопи для зализування ран.

Традиційна американська офісна культура, стандарти якої багато в чому перейняли і польські компанії багато в чому нам просто генетично не підходить.

Я про того дядька, що з’їдає тост, цілує ляльку-барбі дружину, гладить по голові сина і в костюмчику біжить на роботу, щось пильно вислуховує на нарадах, отримує піз*дюлєй від якогось вищого рангом начальника, а потім увечері з веселою міною гуляє з собакою, повернувшись додому читає сину казку, цілує дружину і говорить що на вихідні вони поїдуть в Діснейленд. Фу, як фальшиво аж блювати верне. Краще зрозуміти про що я говорю допоможе кліп Avicii – Levels. Подивись, тобі буде корисно.

Американське корпоративне лайно не таке вже й лайно, якщо воно подобається, просто тобі воно не підходить. І яка різниця чи рекрутація це не твоє, чи агенція не така – тобі просто це не підходить.

Тепер про гримучу суміш – українські стереотипи про успішного офісного ковбоя перемішані з американським корпоративним лайном, приправлені власними комплексами і сумнівами.

Ти вже не раз думала/думав, що ця робота це не твоє. Он ще й Дімон після двох років в рекрутації пішов на Амазон. Сказав що його все заї*ало і йому потрібно перезагрузитися. Бачилися з ним на вихідні і в нього прямо рум’янець на лиці з’явився. Рже постійно. Щасливий якийсь. Каже що можливо повернеться в рекрутацію, але згодом. Та і Людка на заводі складає ті автомобільні крісла і якось не париться.

І тут вступає зі своєю партією скрипки твоя мама. Вона каже що в тебе ж “престижна” офісна робота. “Он Людка з нашого під’їзду на заводі автомобільні крісла складає, а ти в офісі, за комп’ютером, в комфорті”.

Розберемося в ситуації? По перше немає такого поняття як престижна робота. Верніше, воно для кожного своє. Вибирати треба те, що підходить особисто тобі до душі в даний період часу.

Можливо ти робиш афігєнні суші і якби пішла/пішов навчатися на суші мастера то заробітки можна було б з часом рахувати від 6-7 тисяч злотих на місяць?

Так, тобі скажуть що це не престижно, але може вже час почати слухати себе і забити на думку інших?

Друге – мета. Робота просто для роботи це повна фігня. Робота має подобатися і приносити задоволення, а разом з цим і достойні гроші. Інший варіант – знати для чого тобі саме ця робота, наприклад, в рекрутації.

Варіант 1. Назбирати коштів і відкрити свій онлайн магазин одягу чи манікюрний салон. Скільки часу і грошей на це потрібно? Чи рекрутація це найкраща сфера щоб ці кошти накопичити?

Варіант 2. Робота в офісі дозволяє поєднувати просування своїх проектів пов’язаних чи не пов’язаних з рекрутацією. З часом ти від цього відходиш і займаєшся своїм.

Якщо ти просто сновигаєш на роботу з дня на день аби якось її відбути – пожалій себе, пожалій людей, на яких ти іноді дозволяєш вивільнити свої негативні емоції, пожалій шефа, в якого навідміну від тебе є мета і йому потрібен класний колектив, який наближає його до цілі. Не займай чуже місце, адже ти увійшла/увійшов не у ті двері і життя і організм тобі про це сигналізує. Поки що доволі лайтово.

Можливі варіанти в описаній ситуації, коли робота просто не подобається, не підходить і сил тягнути це все вже немає:

1) Помислити на одинці що ти насправді хочеш від роботи, а в першу чергу від життя. Щиро признатися в цьому собі. І не говори, що не знаєш. Всі знають про себе все, просто часто бояться вийти з зони комфорту і признатись самому собі.
Прийняти чітке рішення – якщо звільнення, то звільнення. І без всяких сумнівів – сказав шефу, якщо треба – відпрацював і арівідерчі.

2) Продумати план звільнення поступово. Не спалювати всі мости. Піднакопичити кошти, підшукати варіанти роботи у сфері, яка подобається і тоді звільнятись. Це якщо ще є сили терпіти і ходити на роботу.

3) Взяти перерву. Наприклад, відпустку. Провести її в незвичному місці, або там, де давно мріяла/мріяв побувати. За цей час мають з’явитися ідеї що робити далі і який варіант обрати.

4) Поставити конкретну ціль і працювати на неї щодня і без вихідних, а роботу використовувати як необхідність, яка забезпечує мінімальні життєві потреби, що в свою чергу дає можливість рухатись до мети. Пам’ятати, що це тимчасово.

Знайти своє не легко, але ми завжди точно знаємо, що не наше і що нам не підходить. Часто ми просто мучимо себе.

Боїшся що якщо звільнишся, то не знайдеш роботи? Перестань! Серйозно. Вакансій є повно, в будь-якій сфері – вибери щось своє. Захочеш зробити другий підхід і повернутися в рекрутацію – повернешся.

Ми всі частково є заручниками суспільних ідеалів, які буквально нав’язуються нам ще зі школи. Будеш гарно вчитися – поступиш в гарний вуз – будеш там гарно вчитися отримаєш червоний диплом – з цим дипломом отримаєш престижну роботу, наприклад, юриста. І в тебе будуть високі заробітки, які десь там в майбутньому дадуть тобі купити власне житло, дорогу машину, на додачу буде в тебе красуня дружина чи красень чоловік. Ну не абсурд? Повний. А поняття про престижну роботу “родом” якраз звідси.

Тому давай, вмикай мозок, відкривай очі і подумай, що тобі дійсно потрібно. Хочеш взяти паузу і подумати – так і зроби. Якщо кинешся з одної сфери в іншу чи з однієї фірми на другу не подумавши і не відпочивши – нічого доброго з цього знову не вийде.

*Стаття не є рекомендацією до дій, а має на меті подивитись на роботу під іншим кутом та знайти можливі причини неуспішності в роботі і житті. Стаття виражає суб’єктивну думку однієї людини.