Хитрий рекрутер Іван завжди був хитрий ще зі школи. Перша вчителька казала, що «з нього вийде або ідеальний актор, або циркач». Мабуть вона мала на увазі його здібності до мімікрії, маскування та копіювання поведінки інших. Можливо гени та таке нехитре нейролінгвістичне програмування словами вчительки і вплинули на свідомість хлопця та його подальшу життєву стежку? Хто зна…
У старших класах Іван записався на театральний гурток. Йому подобалося наслідувати ролі різних персонажів, втілюватись в їх образ і голосно та чітко подавати інформацію поставленим голосом. Останнє неаби-як стало в пригоді у майбутній професії рекрутера, але на той час до цього ще було дуже далеко.
Івану більше подобалась акторська гра. Він би можливо і став актором, але суворий соціум почав вкладати в голову хлопця різні закостенілі штампи в стилі «на акторстві багато не заробиш», «талановитих акторів одиниці, інші грають другорядні ролі і скитаються по гастролях за копійки», «Голівуд тобі явно не світить» і т.п.
Такі негативні установки і їх вічний супутник сумнів, внесли великі корективи у світогляд Івана і від десь глибоко в дупушу заховав своє прагнення до акторства. Почав думати більш приземлено, шукати «звичайне» місце гвинтика соціуму, щоб не дратувати адептів спокійного, розміреного і «нормального» способу життя.
Професію Іван обрав тривіальну – банківська справа. Так сталося, тому що у його батьків були знайомі в одному університеті, де він міг «поступити на державний». Це і стало ключовим вибором майбутньої професії.
В той час ніхто не задумувався про розвиток особистості, саморозвиток, своє призначення у житті і принципи ікігай – спакував сумку з котлетами і попиз… поїхав в Київ в гуртожиток.
Варто сказати, що Іван використовував кожну можливість вчитися. Математику він щиро ненавидів, але був обдарованим високими інтелектуальними здібностями від природи, тому вчився добре, а головне – вчив з математики те, що вважав за потрібне.
Рівняння з квадратними коренями і багатьма невідомими, так само як інтеграл чи котангенс ніяк не пригодилися йому в майбутньому. Хоча ні… він так щиро те все зненавидів, що у нього виникло все сильніше бажання податися у творчість. Проте це бажання було ще надто слабким, щоб перерости і рішучі дії чи навіть тихий протест.
Але ніщо не проходить дарма. Будь-який досвід – це досвід, як сказав Капітан Очевидність.
У батьків більше як крім вузу зв’язків не було, тому на роботу економістом крутого підприємства можливості влаштувати сина не було. Як наслідок, після закінчення вузу Іван мав пробивати собі дорогу сам.
Маючи неокрепшу слабку волю Іван не міг тоді податися у омріяні актори чи на телебачення, тому пішов оформляти кредити в великому магазині побутової техніки. Експертний кредитор, чи кредитний експерт… – Іван вже і не пам’ятає точно як те лайно той перший робочий досвід називався.
Набравшись сповна досвіду у роботі і спілкуванні з людьми Іван одного разу сказав та ну нах досить. І поставив чітку жирну крапку у своїй банківській кар’єрі. Доречі, про жир – Іван на цій роботі додав у кілограмах від постійного стресу і нерегулярного харчування незрозумілого походження напівфабрикатами, хоча це не має вирішального відношення у його історії.
Після звільнення Іван як і всі поїхав на роботу в Польшу. Перші три місяці він щиро радів, що просто бере деталі з конвеєра і кладе їх у коробочку. Ніяких тобі людей, питань, криків, планів… Тиша і спокій і 2500 злотих стабільної зарплати. «Яка краса…», – думав тоді Іван, у такий спосіб заліковуючи свою розшатану у всі боки психіку після роботи з різними часто неадекватними людьми у банку. Це стосується і керівництва, і менеджерів і самих клієнтів.
Проте період адаптації в Польщі пройшов і Івану стало нудно. Від детальок на конвеєрі почало навіювати сум і думки про високий сенс життя і чи пакування детальок це те, для чого один із мільйонів сперматозоїдів таки виграв у гонці, щоб з’єднатися з яйцеклітиною.
Івану захотілося спілкування. За пів року він вже досить непогано вивчив польську на розмовному рівні і почав задумуватись про зміну роботи.
Вісником змін стало повідомлення у їдальні заводу одного осіннього понеділка. Яскравий помаранчево-червоний банер повідомляв про акцію – приведи знайомого на роботу і отримай 800 злотих брутто до зарплати. Довго не думаючи, Іван за допомогою Viber (чим не рекрутер?) вговорив Василя з сусіднього під’їзду приїхати сюди на роботу. В якості основного аргументу він так і сказав: «Я ж тобі не кредит брати пропоную, а приїхати заробити. Я сам тут працюю». Такий аргумент подіяв на Василя і за тиждень Василь уже сидів на БеХаПе.
В один момент, купуючи брауні у Лідлі в Лєгніці, все змінилося докорінно. Івану прийшла зарплата, і цього разу там було більше трьох тисяч злотих, а не 2500 як зазвичай. Іван отримав премію за рекрутацію Василя, з яким у босоногому дитинстві разом будували халабуди, а тепер спільно будують економіку Польщі.
Минулий досвід роботи з людьми, досвід у фінансах, вміння рахувати, виконання планів… – всі пазли склалися у голові Івана в одну мить. Десь в цей момент далеко у лісі ведмідь наступив на суху гілку, в Рівному біля вокзалу загавкала собака, а у іншому вимірі зародився образ рекрутера Івана.
«Це воно! Хочу бути рекрутером!»,- саме так голосно подумав собі Іван.
Вирішивши не відкладати справу у довгу шухляду, він почав шукати вакансії на олх. Не одразу, але через певний час до нього відгукнулася агенція з Лодзі. В цей же час десь в Житомирській області на вигук «Ко-о-о—ля-я!» відгукнувся дід Микола до баби Марічки, які в лісі збирали гриби.
Вирішено – Іван їде у Лодзь. Буде рекрутувати.
Перший місяць у роботі Івана йшов зі змінним успіхом. Багато кандидатів втікало з роботи, хтось не доїжджав, хтось залишався. Другий місяць роботи виявився більш вдалим і найвдалішим у кар’єрі чоловіка і Іван зрекрутував до 40 осіб… а потім у агенції закінчились нормальні вакансії.
Рекрутувати ставало все важче. Знову почало давати про себе знати нервове напруження у роботі з людьми. Почала брати своє втома. Іван все частіше згадував про мовчазні детальки на конвеєрі у Лєгніці…
І тут сталося диво. Захисний механізм Івана увімкнув давно забуті, але генетично присутні акторські здібності. Хлопець вирішив просто грати роль рекрутера, а не бути ним. Все, що він робив – це брав людей від агенцій-посередників, коли ті йому їх надсилали, а решту часу розкладав косинку-пасьянс, дивився улюблені серіали і часто ходив до шефа з різними питаннями щодо вдосконалення роботи, щоб створювати видимість роботи.
На колективних нарадах він активно виступав з пропозиціями, обговорював різні робочі моменти, наводив приклади із рекрутації, які придумав сам.
Також він постійно обманював щодо кількості людей, які мають до нього приїхати, видумував цікаві історії і тому подібне.
Іван чітко розумів, що більше тут працювати не хоче, але сам звільнятися теж не хотів. Він чітко все прорахував, спираючись на здобутий фінансово-економічний досвід і вичікував, коли агенція звільнить його сама. Він розумів, що отримуючи 4000 злотих, краще працювати по 8 годин у теплому офісі, ніж стояти на конвеєрі за 2500, в тому числі в суботу і вночі.
Як на диво, «на холостому ходу» Іван пропрацював ще майже 4 місяці. Останній місяць, щоправда, після останнього попередження. Сорі за тавтологію. «Якби у агенції були вакансії для жінок і сімейних пар, я б ще попрацював», – думав про себе Іван.
Івана звільнили, але він не засмутився. В кожній дії він бачив позитив і план подальшого розвитку. Відпрацювавши пів року, починаючий рекрутер заробив у підсумку 24 тисячі злотих. Помноживши на 7 у гривнях це 168 тисяч гривень.
«Трохи перепочину, і буду шукати іншу агенцію. В мене ж все-таки є пів року досвіду. Ха-ха», – подумав собі Іван.